До сліз(((
Жила маленька дівчинка в дворі
Її чомусь ніколи не любили,
І очі в неї були все сумні,
І діти тільки лаялись і били.
Хотіла так тулитися до всіх,
А всі її подалі відкидали...
І знову падав білий-білий сніг
Ті сині пальчики його так пригортали.
І тільки хтось побачить здалека
Одразу насміхаються, регочуть.
Ці очки завжди втомлені сумні
Поволі опускаються і плачуть...
Вона вже обертається, біжить
І тягне за собою стару мішку...
Лиш він один так нею дорожить,
Лиш він один дарує їй усмішку.
Волоссячко розтріпане чомусь,
А плаття все подерте і звисає...
Худесенька..ледь ходить по землі
Напевно, і не спить, не доїдає..
А хто вона і де вона живе???
Нікому і не думалось спитати.
Чому заплакана, одненька все
Чому сама. Де її мама , тато??
Так сталось, що попала під машину
Невдало перейшла на переході...
ЇЇ я витягнув, як ранену пташину
Іще живу ...подякувати Богу..
Здригалась вся і кров'ю заливалась,
А очі широко відкритими були
І щось шукали в натовпі..здавалось,
Важливе дуже..треба щось знайти..
Кричали люди:-Викличіть швидку!!
А я так міцно притулив до себе
Таку і рідну, й водночас чужу
Із щирими очима, як те небо...
I тут побачив іграшку криваву
Потовчений медведик, та цілий.
Підніс його, на груди їй поставив...
Чого він їй так сильно дорогий??
Вона його до себе пригорнула,
Стиснула сині пальчики худі..
Ще кілька раз до нього посміхнулась
Сльозинка покотилась по щоці..
-Спасибі. Ледве-ледве відповіла
Головка опустилась на плече...
І все. Отак життя її скінчилось.
А в грудях в мене досі ще пече...
Єдиний, з ким хотіла попрощатись-
Це був старий, потоптаний медвідь...
А далі вже нема чого сказати.
А далі ви самі вже посудіть.
І більше дівчинки ніхто не бачив,
Не знали навіть, як її зовуть..
Ті люди...Що живуть життям собачим
А як назвати? Краще не назвуть...
Така любов- в такій маленькій квітці,
Така тендітна і така жива...
Була на волі, але як у клітці.
Нікому непотрібною була...